1. Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.
  2. А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу…
  3. Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох.
  4. І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його.
  5. Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків.
  6. І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу…
  7. І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.
  8. І послав Він Петра та Івана, говорячи: Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми.
  9. А вони запитали Його: Де Ти хочеш, щоб ми приготували?
  10. А Він їм відказав: Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, ідіть за ним аж до дому, куди він увійде.
  11. І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху?
  12. І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте.
  13. І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, і зачали там готувати пасху.
  14. А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним.
  15. І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму.
  16. Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона.
  17. Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: Візьміть її, і поділіть між собою.
  18. Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде.
  19. Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!
  20. По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
  21. Та однак, за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.
  22. Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!
  23. А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?
  24. І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.
  25. Він же промовив до них: Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться.
  26. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець.
  27. Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець.
  28. Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,
  29. і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,
  30. щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих.
  31. І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.
  32. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!
  33. А той відказав Йому: Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!
  34. Він же прорік: Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене…
  35. І Він їм сказав: Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого? Вони ж відказали: Нічого.
  36. А тепер каже їм хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
  37. Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: До злочинців Його зараховано. Бо те, що про Мене, виконується.
  38. І сказали вони: Господи, ось тут два мечі. А Він їм відказав: Досить!
  39. І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.
  40. А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу.
  41. А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,
  42. благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!…
  43. І Ангол із неба з'явився до Нього, і додавав Йому сили.
  44. А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю…
  45. І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби…
  46. І промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!
  47. І, коли Він іще говорив, ось народ з'явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!
  48. Ісус же промовив до нього: Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?
  49. А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: Господи, чи мечем нам не вдарити?
  50. І, один із них рубонув раба первосвященикового, та й відтяв праве вухо йому.
  51. Та Ісус відізвався й сказав: Лишіть, уже досить! І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його.
  52. А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями…
  53. Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви…
  54. А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома.
  55. Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.
  56. А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: І цей був із Ним!
  57. І відрікся від Нього він, твердячи: Не знаю я, жінко, Його!
  58. Незабаром же другий побачив його та й сказав: І ти від отих. А Петро відказав: Ні, чоловіче!…
  59. І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: Поправді, і цей був із Ним, бо він галілеянин.
  60. А Петро відказав: Чоловіче, не відаю, про що ти говориш… І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.
  61. І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене.
  62. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
  63. А люди, які ув'язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.
  64. І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: Пророкуй, хто то вдарив Тебе?
  65. І багато інших богозневаг говорили на Нього вони…
  66. А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій,
  67. і казали: Коли Ти Христос, скажи нам. А Він їм відповів: Коли Я вам скажу, не повірите ви.
  68. А коли й поспитаю вас Я, не дасте Мені відповіді.
  69. Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!
  70. Тоді всі запитали: То Ти Божий Син? А Він їм відповів: Самі кажете ви, що то Я…
  71. А вони відказали: Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!

Постоянная ссылка на эту страницу bibleonline.ru/bible/ukr/42/22/.

Выбор перевода и языка



© Библия Онлайн, 2003-2016