1. Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
  2. І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
  3. А Марія взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла… І пахощі мира наповнили дім!
  4. І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати:
  5. Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?
  6. А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали.
  7. І промовив Ісус: Позостав її ти, це вона на день похорону заховала Мені…
  8. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!
  9. А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
  10. А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
  11. бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували.
  12. А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
  13. то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!
  14. Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
  15. Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!
  16. А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому.
  17. Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих.
  18. Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
  19. Фарисеї тоді між собою казали: Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!
  20. А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени.
  21. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: Ми хочемо, пане, побачити Ісуса.
  22. Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.
  23. Ісус же їм відповідає, говорячи: Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.
  24. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе.
  25. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя.
  26. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.
  27. Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю…
  28. Прослав, Отче, Ім'я Своє! Залунав тоді голос із неба: І прославив, і знову прославлю!
  29. А народ, що стояв і почув, говорив: Загреміло! Інші казали: Це Ангол Йому говорив!
  30. Ісус відповів і сказав: Не для Мене цей голос лунав, а для вас.
  31. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер.
  32. І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну.
  33. А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти.
  34. А народ відповів Йому: Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?
  35. І сказав їм Ісус: Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде…
  36. Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали. Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них.
  37. І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,
  38. щоб справдилось слово пророка Ісаї, який провіщав: Хто повірив тому, що ми, Господи, чули, а Господнє рамено кому об'явилось?
  39. Тому не могли вони вірити, що знову Ісая прорік:
  40. Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не навернулись, щоб Я їх уздоровив!
  41. Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіщав.
  42. Проте багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, щоб не вигнано їх із синагоги.
  43. Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
  44. А Ісус підняв голос, та й промовляв: Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.
  45. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.
  46. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався.
  47. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.
  48. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його!
  49. Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити.
  50. І відаю Я, що Його ота заповідь то вічне життя. Тож що Я говорю, то так говорю, як Отець Мені розповідав.

Постоянная ссылка на эту страницу bibleonline.ru/bible/ukr/43/12/.

Выбор перевода и языка



© Библия Онлайн, 2003-2017