1. І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім'я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
  2. Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
  3. Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
  4. Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
  5. А Церкви зміцнювалися в вірі,і щоденно зростали кількістю.
  6. А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.
  7. Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
  8. Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
  9. І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!
  10. Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
  11. Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
  12. звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.
  13. Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
  14. Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
  15. А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас.
  16. І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
  17. Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!
  18. І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов.
  19. А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
  20. Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
  21. і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.
  22. І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
  23. І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
  24. Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.
  25. А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх.
  26. І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…
  27. Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені.
  28. А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!
  29. Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
  30. І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?
  31. А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.
  32. І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
  33. І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.
  34. І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
  35. А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!
  36. І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!
  37. А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!
  38. Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.
  39. І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
  40. І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

Постоянная ссылка на эту страницу bibleonline.ru/bible/ukr/44/16/.

Выбор перевода и языка



© Библия Онлайн, 2003-2016